У сучасній кінології існує чотири види швейцарських зенненхундів:
– великий швейцарський;
– бернський (єдиний, хто має довгу та густу шерсть);
– аппенцеллер зенненхунд (має закручений хвіст);
– ентлебух (самий маленький представник, висота дорослого песика не перевищує 50 см)
Найпопулярніші в цей час: великі швейцарські та бернські зенненхунди.
Бернський зенненхунд – великий статний красень з добрим серцем, неперевершеною та привабливою зовнішністю. Досягають в холці близько 58-70 см, та ваги 35-55 кг.
Собаки цієї породи дуже сильні, мають гарно розвинену мускулатуру.
Порода бернський зенненхунд починала свою історію з давніх часів, перші предки існували близько 2000 років тому. Точної інформації про появу цих велетнів немає, але є припущення, що бернські зенненхунди беруть початок від римських пастуших собак, які потрапили у Швейцарію завдяки римлянам, які перенесли собак через Альпи в Гельвецію.
У рукописах знайдено інформацію про собак, які допомагають селянам у господарстві та можуть виконувати роль охоронців. У предках відзначилися тибетські доги та римські молоси, пізніше сенбернари. В ті часи зенненхунди мали назву — великі сільські собаки та вважалися нечистопородними.
Сучасною назвою та стандартом породи теперішні бернські зенненхунди завдячують Альберту Хайму (1849–1937), професору геології Цюрихського університету, який багато займався дослідженнями чотирьох різновидів швейцарських гірських собак. У 1907 році А.Хайм опублікував опис породи в швейцарській кінологічній спільноті. Того ж року ентузіасти породи заснували «Дюрбах клуб» та склали каталог з описами собак. У 1912 році клуб був перейменований на «Бернський Зенненхунд клуб». 1910 року на виставці в Бургдорфі експерту А.Хайму було представлено 107 дюрбахлерів.
Перший стандарт породи був прийнятий у 1907 році, він уточнювався у 1951 та 1973 роках. Сучасну редакцію стандарту (FCI № 45) прийнято 1993 року. З часом експерти почали спостерігати втрату собаками характерного типу і темпераменту. Приблизно у 40-х роках 20 століття пов’язали бернську вівчарку та ньюфаундленда, гени якого взяли верх. Але через два-три покоління їхній вигляд повністю зник з породи, залишивши лише гарні якості (чорне забарвлення, блискуча густа шерсть, що стала довшою і прямішою, урівноважений темперамент, глибока і широка грудна клітина, масивніший корпус). Вони швидко почали набирати популярність у різних країнах, особливо цінувалися у Великобританії, Швейцарії, Канаді, США та Австрії.
Завдання породи у минулому: охорона стад, тягачі возів, гарні сторожі території та домів, возили молоко на сироварню та пошту. Так, як потреба у робочих якостях зменшилася, і наразі зенненхундів не використовують за прямим призначенням пастуха чи сторожа, їм випала роль собаки-компаньйона.
Бернські зенненхунди — це універсальна вівчарка з високим інтелектом, гарно та швидко навчаються. У представників цієї породи чудово розвинені інстинкти та природні якості. Навіть у щенячому віці малеча буде підкушувати усіх членів сім’ї за ноги, щоб зігнати в одну кімнату. Важливо правильно навчати цуценя використовувати природну поведінку і направляти надмірну енергію.
Починати дисциплінувати малюка потрібно з перших днів появи в домі. Розпочніть з привчання до імені та амуніції, яку будете одягати згодом. Заняття з послуху та соціалізації краще починати відразу, як тільки закінчиться період карантину. Хоча бернці з виду велетні, але вони дуже тендітні та ніжні. Під час навчань не можна використовувати крики та фізичний вплив. Краще перевагу віддати харчовій та ігровій мотивації. Щоб виховати розумного та слухняного песика краще звернутися до досвідченого кінолога, який розуміється на методах дресирування та знається на характері цих красивих песиків.
Важливо враховувати те, що бернські зенненхунди не можуть похвалитися великим запасом енергії. Розбийте тренування на декілька підходів, які варто чергувати з іграми або відпочинком. Бернські зенненхунди полюбляють усе нове та різноманітне. Постійні довгі повтори одних і тих самих команд можуть швидко набридати. Існує стереотип, що через великий розмір бернські зенненхунди виконують команди повільно. Звісно, не можна вимагати швидкості, як від бельгійської вівчарки, але з правильно підібраною методикою та мотивацією, з цих велетнів можна виховати гарних спортсменів.
Бернські гірські собаки чудово навчаються. Спостерігаючи за нашими учнями, бачимо їх завзятість та азарт під час дресирування. Гарно здають програми послуху, можуть допомагати в пошуку загублених людей, не втратили якості пастуха. Все частіше їх можна помітити в каніс терапії.
Для цих собак дуже важливе спілкування з господарем, не люблять залишатися самі вдома.
Про бернців кажуть: великі бешкетники. Без правильного навантаження будуть сумувати без власників, і можуть псувати речі та квартиру в цілому. Щоб уникнути такої поведінки, з самого дитинства привчайте песика до команди «місце», де собака матиме можливість відпочити в очікуванні на повернення господаря.
Як правильно навчити цієї команди, можна почитати ось тут
Бернські зенненхунди— це сімейні собаки. Вони люблять усіх членів сім’ї та слідкують за їх безпекою. Обожнюють дітей, підтримують усі ігри та стійко терплять дитячі витівки. Дорослі песики будуть оберігати дітей, вважаючи себе великими няньками. Якщо доросла людина відвернеться, зенненхунд буде сидіти та наглядати за малечею, не дасть впасти з дивану, не пустить побігти на дорогу тощо. Молоді собаки теж проявлятимуть турботу, але можуть інколи завалювати дітей через свою незграбність. Ці лагідні гіганти з радістю складуть компанію в плаванні, а взимку можна запрягати в сані. Можуть бути корисними й в господарстві, наприклад – допомагати нести пакунки з магазину або пошти.
Дивлячись на розміри цих собак та їхнє робоче минуле, не варто їх використовувати, як охоронців приватних будинків. Вони мають миролюбний характер, вони ніжні та чутливі. Не схильні до агресії, неврозів та боягузтва.
Якщо ж господареві буде загрожувати небезпека, ці собаки можуть стати на захист власника, особливо, якщо це дитина. Важливо розуміти, що в таких ситуаціях зенненхунд зорієнтується навіть без навчання. Природні якості візьмуть верх.
Ці собаки доброзичливі і урівноважені, в більшості сангвініки. Хоча ззовні грізні, але дуже добродушні та віддані. Люблять інших тварин, гарно комунікують з різними породами собак на вулиці та дресирувальному майданчику.
Порода бернські зенненхунди включає тільки позитивні риси, не зашкодять людям чи іншим тваринками. Якщо з’являється агресія, це може бути наслідком неправильного виховання або генетичний брак. Тому вибирайтецуценя у перевірених та офіційних розплідниках.
Бернські зенненхунди – ідеальні компаньйони. З цими гігантами комфортно проживати як у квартирі, так і у приватному будинку. На власній території буде більше свободи і проведення часу на свіжому повітрі, але і у квартирних умовах можна забезпечити правильний моціон для пухнастиків. Важливо будувати прогулянку таким чином, щоб собака мала гарне фізичне та розумове навантаження.
Вигулювати треба не менше двох годин на день. Враховуючи розміри собак, активні ігри та навантаження потрібно давати відповідно до віку та фізичних можливостей вихованця. Гарне фізичне навантаження, яке не буде травмувати суглоби — це плавання та некваплива ходьба. Великим плюсом цієї породи є те, що в житті вони майже не гавкають. Використовують голос для попередження власника про наближення чужих людей.
Де б не з’явився бернський зенненхунд, він буде постійно притягувати ваш погляд. Представники цієї породи мають блискучу та довгу шерсть з густим підшерстком, яка потребує ретельного догляду. Цим собакам не потрібно підстригати шерсть, це можна робити тільки на подушечках лапок. Мають схильність до линяння, тому потрібно регулярно розчісувати. Це збереже красу екстер’єру та якості шерстяного покрову. Якщо шерсті дуже багато і тяжко впоратися з розчісуванням, досвідченні власники рекомендують помити песика і вже потім гарно розчесати. Також діляться спостереженнями та кажуть, що хлопчики линяють раз на рік, дівчатка — два рази.
В мокру погоду краще одягати захисні дощовики тому, що шерсть забруднюється швидко, а при намоканні може мати неприємний запах.
В годуванні не примхливі, можуть харчуватися, як натуральною їжею, так і промисловим кормом. Головне, щоб харчування було збалансованим. Треба ретельно слідкувати за вагою собаки, щоб не допустити повноти, яка негативно вплине на здоров’я загалом та особливо суглобів і серця.
Живуть зенненхунди в середньому 9-12 років, але власник може допомогти своєму песику та максимально продовжити життя. Для цього потрібно забезпечити правильне збалансоване харчування, оброблювати та захищати від паразитів, слідкувати за здоров’ям у ветлікаря, наповнювати життя собаки позитивним досвідом та спілкуванням.
