Небагато джерел, які дійшли до сучасників, розкривають таємниці виникнення породи. Відшукуються докази, що коріння породи походить від легіонів Римської імперії. Завданням ротвейлерів – далеких предків нинішніх – вважалася охорона солдатської худоби, призначеної для харчування армії, що йде за військом. Перші мастифоподібні собаки були схожі на сучасних мастино та ротвейлерів, близьких братів по крові.
Наприклад, відомо, що при переході в 74 році нашої ери через Альпи легіон Клавдія Августа привів у землі Південної Німеччини поголів’я схожих на сучасних ротвейлерів собак. Там собаки й лишилися. Назва породи взята від імені міста Ротвайль, розташованого на березі річки Неккара, де розміщувалися римські легіони після перевалу. Rote Weil перекладається як червона черепиця. Місто вважалося великим торговим центром, через транзити собаки швидко поширилися світом. Стали добрими охоронцями та помічниками: дивлячись на «страшного» пса, рідкісні злодії наважувались виявити злочинні наміри.
У свій час псів називали собаками м’ясників – через супроводження обозів з м’ясом на перегонах. Перші представники породи використовувалися для охорони обозів та табунів, які переганяли до столиці для продажу. Собака, ротвейлер ідеально підходив на роль захисника, компаньйона, сторожа, а також пастуха та тяглової сили. Сильні та м’язисті пси тягли на торг вози, навантажені м’ясними тушами.
Торговці по дорозі з торгів вішали кошелі на шию своїм собакам, оскільки на дорогах їх могли обібрати розбійники чи збирачі податей. Ротвейлери славляться своєю недовірливістю до сторонніх, тому найкращого зберігача скарбниці складно було уявити. Через це представників породи довго звали собаками м’ясника, але назва не прижилася.
Наприкінці XIX століття та на початку XX століття собаки практично повністю зникли. Деякі дослідники пов’язують зникнення породи із будівництвом залізничних колій. Потреба перегону худоби та транспортуванняя туш з допомогою ротвейлерів фактично зникла, оскільки м’ясники стали переправляти свій товар залізницею. На той час ще зустрічалися короткошерсті та довгошерсті ротвейлери. У довгошерстих представників породи більш щільний і густий підшерсток.
Вперше ротвейлер з’явився на виставці Німеччини у місті Хейльбронн. Але у 1881 році журі змогли оцінити лише одного представника породи. І лише в 1900 році було створено перший клуб любителів і визнано перший стандарт породи ротвейлер.
У США перші представники породи з’явилися наприкінці ХІХ ст. Ротвейлери були привезені німецькими емігрантами і дуже швидко набули популярності. У 1931 році ротвейлерка Стіна фон Фельсенмеєр була єдиним зареєстрованим представником породи. Але вже з 1990 року у Клубі любителів породи було зареєстровано близько 100 тисяч учасників.
Сучасна назва була затверджена у 1921 році, після організації клубу любителів породи у місті Штутгарті. У той самий час організатори клубу почали вести відомості обліку послідів (племінні книги).
Стандарт породи, визнані в 1900 році, практично не змінився, і сучасних ротвейлерів оцінюють так само, як і сто років тому.
Вирізняють кілька різновидів ротвейлерів: німецький, англійський, американський, які відрізняються масивністю та розміром.
Дресирування ротвейлера
Ротвейлер від природи високо інтелектуальний собака, здатний до роботи в різних сферах – у спорті, слухняності та захисті, на службі як штурмовий собака, собака-рятувальник, охоронний та караульний собака. Службові робочі якості ротвейлера є незаперечними, проте використовується ротвейлер значно рідше, ніж німецька або бельгійська вівчарка. Причина банальна – ротвейлер – це великий, важкий собака, через що складно переносить зміни клімату, зокрема спеку і вологість. Окрім того, порода є схильною до хвороб опорно-рухового апарату і серцево-судинних захворювань.
Дресирувати ротвейлера – велике задоволення, адже щеня швидко схоплює новий матеріал, легко мотивується їжею та грою. Однак, дресирувальник повинен точно розуміти послідовність своїх дій і пам’ятати кінцевий результат роботи, щоб не відстати від свого чотирилапого вихованця. Якось вивчене, правильно чи неправильно, корисне чи деструктивне, надовго залишається у пам’яті ротвейлера.
Переучувати буде значно складніше, ніж одразу дресирувати так, очікує це бачити власник зрештою. Саме тому для власників ротвейлера, особливо без попереднього досвіду близького спілкування з собаками, рекомендується відразу звертатися до кінолога, щоб процес дресирування пройшов гладко і під контролем професіонала.
Критично важливим складником виховання ротвейлера є всебічна соціалізація собаки. Щоденні прогулянки в різних місцях, привчання до нових місць, шумів та жителів міста з раннього віку допоможуть ротвейлеру вирости у спокійного врівноваженого компаньйона для свого господаря та його родини.
У домі ротвейлер сам вибирає собі господаря, а решті членів сім’ї відданий як рівним у зграї. Собака чудово ставиться до дітей і ладнає з іншими домашніми тваринами. Не дивлячись на всю доброзичливість ротвейлера до домочадців, не варто залишати собаку наодинці з дітьми, без нагляду дорослих.
Охоронні та захисні якості закладені у ротвейлері селекцією та природою. Навчання захисному розділу найчастіше приносить величезне задоволення собаці і власнику. З щеняцтва варто навчати ротвейлера правильному хвату, використовуючи валики та інші іграшки, які можна наздоганяти, хапати повною пащею і тріпати. Ще до початку занять з охорони власник повинен чітко визначитися яким видом захисту хоче навчати свого ротвейлера – спортивного чи прикладного. Від цього залежать і методи роботи, і головне – вибір спеціалізації кінолога та школи (клубу).
Утримання ротвейлера
Ротвейлери відрізняються завидною витривалістю та міцним імунітетом, але це не означає, що вони застраховані від різних серйозних захворювань. Часто у представників породи діагностується дисплазія кульшового суглоба. Патології можна запобігти, якщо цуценятам не піддавати підвищеним фізичним навантаженням, не дозволяти їм самостійно спускатися сходами, стрибати або бігати по слизьких поверхнях.
Серед спадкових захворювань ветеринари виділяють епілепсію, тому купуючи цуценя ротвейлера, слід обов’язково поцікавитися його родоводом. Живуть ротвейлери в середньому від 8 до 10 років, до категорії довгожителів вони не належать. Але за хорошого догляду можуть доживати і до 13-ти.
Особливих умов утримання ротвейлеру не потрібно. Собака може жити у квартирі, але комфортніше розміщуватиметься у дворі приватного будинку, де зможе вільно реалізовувати свої породні функції охоронця. Пса потрібно вигулювати двічі на день. В ідеалі час перебування на вулиці, що супроводжується фізичним навантаженням, має становити щонайменше годину. У собаки має бути можливість побігати без повідця. Рухливість та активність для ротвейлера дуже важлива. Це дисциплінує та служить профілактикою ожиріння.
Регулярно слід доглядати шерстий покрив. Достатньо 1-2 рази на тиждень вичісувати відмерлі волоски щіткою. Надмірне линяння представникам цієї породи не загрожує, але все одно чесати їх доведеться частіше, бажано щодня. Чим раніше домашнього вихованця привчають до цих маніпуляцій, тим спокійніше він їх переносить. Якщо не чесати пса, шерсть виглядатиме неохайно, можлива поява лупи.
Часто купати собаку не потрібно, достатньо одного разу на півроку. Водні процедури влаштовують у тому випадку, якщо пес забруднився на прогулянці. Для повноцінного розвитку та підтримки гарної фізичної форми домашньому вихованцю потрібен якісний раціон.
Вибір породи
Вибираючи в напарники собаку породи ротвейлер, слід пам’ятати, що вона входить до списку особливо небезпечних. Це означає, що на власника лягає подвійна відповідальність за безпеку оточуючих.
Характер ротвейлера рішучий, реакції швидкі, а отже власник має бути готовим до несподіваних ситуацій, вміти уникати конфліктів і керувати своїм собакою належним чином.
Порода вимагає серйозних фізичних та ментальних навантажень, щоденних активних прогулянок та обов’язкового регулярного дресирування.
Відмінний охоронець і друг – ротвейлер любитиме і берегтиме сім’ю все своє життя.
